Українська державність у 1917—1922 роках

 

Українська державність у 1917—1922 роках




Українська Центральна Рада 20 XI.1917 проголосила УНР, а 25.I.1918 незалежність України. Внаслідок Листопадового повстання 1918 року в Галичині утворилася ЗУНР, яка 22.I.1919 проголосила злуку з УНР. Війна за незалежність 1917-21 закінчилася поразкою та новим поділом України. На більшій її частині встановлена маріонеткова радянська влада (УРСР), Західна Україна увійшла до складу Польщі, Буковина і Бессарабія — Румунії, Закарпаття — ЧСР. Таким чином, Україна опинилася під окупацією сусідніх країн, які переслідували лише свої корисні національні інтереси.

 

Українська держава

 

Була проголошена на з'їзді у Києві на чолі з майбутнім гетьманом Павлом Скоропадським. Існувала у квітні — грудні 1918 року під протекторатом Німеччини. Але за цей короткий проміжок часу було введено свою стабільну валюту — гривню, засновано Академію наук та Катеринославський університет. Пала під ударами більшовицьких військ і загонів С.Петлюри відразу після поразки Німеччини у Першій світовій війні і евакуації з України німецьких військ.

 

Українська Народна Республіка — Директорія

 

Українська держава на чолі з диктатором Симоном Петлюрою, що мала керівним органом Українську директорію. Після захоплення України червоною армією на території України утворена у січні 1919 року маріонеткова держава УРСР.

 

Українська Народна Республіка

 

 Українська Народна Республіка (УНР) (у той час —Українська Народня Республіка, до Актy Злуки — Наддніпрянська Українська Народня Республіка, Наддніпрянська Велика Україна) — назва української держави протягом 1917—1920 років визвольних змагань.

 

-Хронологія-


07.11.1917 — проголошено створення УНР як широкої національної автономії при збереженні федеративного зв'язку з Росією у 3 Універсалі Української Центральної Ради (вищий законодавчий орган на українських землях колишньої Російської Імперії) .
22.01.1918 — проголошено самостійність УНР у 4 Універсалі Української Центральной Ради. Це сталося після розгону більшовиками Установчих зборів у Петроградi — першого легітимного законодавчого органу Росії після зречення Миколи Другого. У той же час розпочинається агресія військ Радянської Росії на чолі з есером Муравйовим. Вторгнення на українські землі сталося на заклик малочисельної більшовицької фракції Української Центральної Ради, що в грудні 1917 скликали Всеукраїнський з'їзд рад у Харкові. Цей так званий з'їзд було скликано після провалу більшовицьких планів щодо керування Всеукраїнським з'їздом рад, що тоді ж таки проходив у Києві. Харківський з'їзд оголосив пролетарську Українську Народну Республіку Рад.
09.02.1918 — Українська Центральна Рада підписала Берестейський договір, яким Україну як незалежну державу було визнано державами Четверного союзу та РРФСР. Радянська Росія повинна була негайно вивести свої війська з УНР, припинити будь-яку агітацію і пропаганду проти уряду і громад, установ УНР, укласти з нею мирний договір. В порушення домовленностей з РРФСР у березні у Харкові проголошується створення сателітної УСРР. В той же день Центральна Рада була евакуйована із захопленого більшовиками Києва. Німецько-австрійскі окупаційні сили, на введення яких у тому же договорі погодилась Центральна Рада, швидко вигнали Військові формування УСРР за кордони, встановлені договором.
20.02.1918 — Законодавча Рада Самостійної Кубанської Народної Республіки прийняла резолюцію про прилучення Кубані на федеративних підставах до УНР.
29.04.1918 — за гетьманського уряду назву УНР було замінено назвою Українська Держава, Українську Центральну Раду розпущено.
14.12.1918 — за Директорії відновлено назву УНР. Трохи до цього німецько-австрійська окупація скінчилася внаслідок поразки цих держав у Першій світовій війні. Після цього розгорнулася друга україно-російська війна між урядами Радянської Росії та Директорією УНР.

Українська Народна Республіка (1917—1920).

Б.Шіппіх Згинуть наші воріженьки… Вид-во «Вернигора». Київ. 1917 р.

Межі України, яки були заявлені делегацією УНР на Паризькій мирній конференції в 1919-20 рр., але так і не були визнані через позицію Великобританії, Франції та Польщі

Будинок Української Центральної Ради, Київ
01.01.1919 — Проголошення Директорією УНР автокефалії Православної церкви в Україні.
18.01.1919—21.01.1920 — Делегація УНР бере участь у Паризькій мирній конференції Антанти, яка вирішує майбутне спірних земель європейських держав, що програли у Першій світовій війні. УНР намагалась отримати міжнародне визнання, але це суперечило позиції Великобританії, що підтримувала ідею «єдиної та неподільної Росії», та Франції, що намагалася посилити Польщу за рахунок західноукраїнських земель для того, щоб припинити просування на Захід більшовизму. Певні опасання західних держав були пов'язані з неспроможністю УНР організувати велику регулярну армію та поширенням соціалістичних ідей у стані керівництва. УНР не було офіційно визнано, натомість Польща отримала масштабну військову допомогу, яка частково була задіяна проти Української галицької армії.

Стаття у Нью-Йорк Таймс у лютому 1918 показує території колишньої Російської Імперії, що на них заявила права Українська Народна Республіка.
22.01.1919 — внаслідок договору між керівництво УНР та ЗУНР, юрисдикція УНР поширена також на західні українські землі колишньої Австро-Угорщини (Акт Злуки), хоча уряд ЗУНР (ЗОУНР) продовжував автономно існувати. Через декілька місяців потому внаслідок постійних конфліктів з Польщею, РРФСР, Румунією, а також білогвардійцями та махновцями, територія, що контролювалася УНР, становила невеликий район навколо Кам'янця-Подільского (трикутник смерті).

Тимчасові кордони УНР, мапу опубліквав Лондонський географічний інститут.
30.08.1919 — українська армія визволяє Київ, водночас зі сходу до якого просувається Добровольча армія генерала Дєнікіна. Спроба домовитись щодо спільних узгоджених дій УНР та Білої Росії проти більшовиків не вдається через великодержавницьку шовіністичну позицію білого офіцерства[1]. Армія УНР відійшла на захід, а Добровольча армія разгорнула невдалий наступ на Москву, який завершився повною поразкою білого руху та подальшим відступом Добровольчої армії до Криму. Взимку 1919 війська Червоної армії беруть під контроль Наддніпрянську Україну. Відновлюється УСРР, що стає формально незалежною державою.
25.04.1920 — УНР укладає військовий союз з Польщею, за умови поновлення самостійної української держави (без Галичини, яка повинна була увійти до Польщі на правах автономії), після чого починається спільний широкий наступ проти Червоної Армії. У квітні було взято Київ, але вже до серпня наступ повністю відбито і війська Червоної Армії відкинули польські війська під Варшаву. Фактичне існування УНР на українських землях було припинено. Директорія й уряд УНР виїхали у еміграцію до Польщу, яка надавала їм фінансову підтримку (див. Екзильний уряд УНР).
18.03.1921 — Після «дива на Віслі» і катастрофи Радяської Армії РРФСР, УСРР й Польща підписали Ризький мирний договір, згідно з яким територія України розділялася річкою Збруч. Уряд УНР не був допущений до переговорів. Незабаром уряд ЗОУНР також було формально розпущено.
1939—40 рр. — уряд УНР переїхав до Франції.
1947—92 рр. — створена і діяла Українська Національна Рада як передпарламент екзильного Державного Центру УНР, що продовжив традиції самостійного республіканського уряду України.
22.08.1992 — Президент УНР в екзилі Микола Плав'юк передав грамоту Державного Центра УНР Президентові України Леоніду Кравчуку, що Українська Незалежна Держава, проголошена 24 серпня 1991 року є правонаступницею Української Народної Республіки (УНР).

 

 

Міжнародне визнання

Держава Час Подія/документ
Дер­жави Центрального блоку (Німеччина, Австро-Угорщина, Болгарія та Туреч­чина). 9.02.1918 УНР — сторона у підписанні мирного договору у Брест-Литовську, попереднього перемовного процесу тощо. В зазначеному договорі визнавалась de jure Україн­ська Народна Республіка, встановлю­вались її державні кордони, було за­кріплене рішення про початок прове­дення в повному обсязі дипломатич­них, торгівельних, політичних відносин між УНР й Німеччиною, Австро-Угор­щиною, Болгарією та Туреччиною. Важливим було й те, що не тільки зміст, але й сама форма договору (підкрес­лення в преамбулі миролюбної ініціати­ви уряду УНР, визнання аутентичності українського тексту договору та інше) виводили Українську державу на між­народну арену як повноцінного суб'єк­та міжнародного права.
Румунія Березень 1918 Обмін послами, підписання тимчасового економічного договору 26.10.1918
Радянська Росія 12.06.1918 Підписання прелімі­нарного мирного договору між Україн­ською Державою й РРСФР згідно зі статтею VI договору Ро­сії з Центральними Державами. В преамбулі цього договору зазначено, що він підписується двома незалежними державами. В статті 4 договору говорилося про обмін консулами для захисту інте­ресів громадян. На цій підставі Україн­ською Державою було засновано ге­неральні консульства в Москві й Пет­рограді та ще у 18 російських містах, де проживала значна кількість україн­ців. Були засновані російські консульські установи в 7 містах в Україні. 24.12.1918 вийшла по­станова Народного Комісаріату за­кордонних справ РРФСР, в якій гово­рилося, що після анулювання Брест­ського мирного договору уряд Росій­ської Республіки не визнає України за самостійну державу
Польща Жовтень 1918 Обмін послами
Ватикан 1919 Фактичне визнання через призначення апостольського візитатора в Україну
Балтійські країни (Литва, Латвія, Фінляндія, Естонія) Серпень 1920 Фактичне визнання за­кріплене в Політичній конвенції, яка бу­ла підписана на Ризькій конференції
Нейтральні держави (Данія, Норвегія, Персія, Швей­царія та Швеція) 1918—1920 Обмін диплома­тичними представниками та заснування в Україні консульських установ

 

Таким чином, в результаті між­народного визнання, Україна в 1917—1920 роках постала як реально функціонуючий суб'єкт міжна­родного права. Її міжнародна право­суб'єктність реалізовувалася через укладання міждержавних угод, участь у міжнародних конференціях, а також через встановлення двосторонніх дип­ломатичних та консульських відносин.

Щоправда, існували певні складності в реалізації України як пов­ноправного міжнародного суб'єкта. В першу чергу, це пояснюється внутріш­німи проблемами державотворення, несприятливою позицією західних країн щодо українського питання та зовніш­ньою інтервенцією, що врешті-решт призвело до руйнації України. Проте підвалини, закладені між­народною діяльністю Української дер­жави в 1917—1920 роках, сприяли роз­витку міжнародно-правового статусу сучасної України, яка з проголошен­ням незалежності стала повноправ­ним суб'єктом міжнародного права.

 

 

Органи УНР

 

 

Період Центральної Ради (04.03.1917 — 29.04.1918)

500, 100 гривень Української Народної Республіки, 1918

Поштова марка Української Народної Республіки вартістю 30 шагів, 1918

Парламент — Центральна Рада (04.03.1917—29.04.1918)
Голова ЦР — Грушевський Михайло Сергійович (04.03.1917—29.04.1918)
Заступники:
Науменко Володимир Павлович (04.03.1917—08.04.1917)
Єфремов Сергій Олександрович
Винниченко Володимир Кирилович (08.04.1917—15.06.1917)

Президія ЦР (06.07.1917 — 29.04.1918) — діяла між сесіями ЦР
Голова — Грушевський Михайло Сергійович
Заступники:
Шраг Микола Ілліч
С. Веселовський
Ніковський Андрій
Крижанівський Федір
Секретарі:
Постоловський Антін Олександрович
Я. Левченко
Чикаленко Левко Євгенович
Чечель Микола Флорович

Виконавчий орган — Генеральний Секретаріат (15.06.1917—22.01.1918)
Голова ГС — Винниченко Володимир Кирилович (15.06.1917—16.07.1917)
Заступник — Єфремов Сергій Олександрович
Генеральні Секретарі:
Винниченко Володимир Кирилович — ген. сек. внутрішніх справ
Єфремов Сергій Олександрович — ген. сек. міжнаціональних справ
Барановський Христофор Антонович — ген. сек. фінансів
Мартос Борис Миколайович — ген. сек. земельних справ
Петлюра Симон Васильович — ген. сек. військових справ
Садовський Валентин Васильович — ген. сек. судових справ
Стешенко Іван Матвійович — ген. сек. освіти
Христюк Павло Оникійович — Генеральний писар
Голова ГС — Винниченко Володимир Кирилович (16.07.1917—30.01.1918)
Генеральні Секретарі:
Винниченко Володимир Кирилович — ген. сек. внутрішніх справ
Мартос Борис Миколайович — ген. сек. земельних справ
Барановський Христофор Антонович — ген. сек. фінансів
Садовський Валентин Васильович — ген. сек. судових справ
Петлюра Симон Васильович — ген. сек. військових справ
Всеволод Голубович — ген. сек. шляхів
О. Зарубін — ген. сек. пошти і телеграфного зв'язку
Шульгин Олександр Якович — ген. сек. міжнаціональних справ
Моше Зільберфарб — ген. сек. єврейських справ
В. Міцкевич — ген. сек. польських справ
Стебницький Петро Януарійович — ген. сек. при Тимчасовому правлінні в Петрограді
Рафес Мойсей — ген. сек. державного контролю


Виконавчий орган — Рада Народних Міністрів (22.01.1918 — 29.04.1918)
Голова Уряду (прем'єр-міністр) — Голубович Всеволод Олександрович (30.01.1918—24.03.1918)
Міністри:
Голубович Всеволод Олександрович — міністр закордонних справ
А. Немоловський — міністр військових справ
Христюк Павло Оникійович — міністр внутрішніх справ
С. Перепелиця — міністр фінансів
Сокович Євген — міністр шляхів
Ковалевський Микола — міністр продовольчих справ
Н. Григоріїв — міністр освіти
Терниченко Аристарх Григорович — міністр земельних справ
Ткаченко Михайло Степанович — міністр судових справ
Антонович Дмитро Володимирович — міністр морських справ
Голова Уряду (прем'єр-міністр) — Голубович Всеволод Олександрович (24.03.1918—29.04.1918)
Міністри:
Ткаченко Михайло Степанович — міністр внутрішніх справ
Шелухін Сергій Павлович — міністр судових справ
Микола Ковалевський — міністр земельних справ
С. Коліух — міністр продовольчих справ
Л. Михайлів — міністр праці
Микола Любинський — міністр закордонних справ
Сокович Євген — міністр шляхів
П. Климович — міністр фінансів
Т. Сидоренко — міністр зв'язку
І. Фещенко-Чопівський — міністр торгівлі та промисловості
Жуковський Олександр Тимофійович — міністр військових справ
Лотоцький Олександр Гнатович — міністр державного контролю
Вульф Лацький — міністр єврейських справ
Державний секретар — Христюк Павло Оникійович

 



Создан 08 мар 2011