Східні слов'яни у давнину

 

Східні слов'яни у давнину




Прабатьківщина слов’ян не має загальновизнаної локалізації. Перші згадки про слов'ян трапляються у римських авторів I—II ст. н. е. Плінія Старшого, Тацита, Птолемея, де слов'яни виступають як венеди або венети. Етнонім слов’яни вперше використовують візантійські автори. Йордан сповіщає, що у VI ст. вже існувало три гілки слов'ян: венеди (басейн Вісли), анти (Наддніпрянщина) і слов’яни або склавіни (Подунав’я). Більшість вчених вбачає у процесі розселення антів та склавинів початок формування окремих слов'янських народів, зокрема українського.

Між V—VІІ ст. на території склавінів та антів формуються локальні культурні ареали, які поступово кристалізувалися у союзи місцевих слов'янських племен. Серед них: поляни — на Київщині й Канівщині, деревляни — на Київському Поліссі й Східній Волині, уличі — на південь від полян, у Південному Подніпров'ї і Побужжі, тиверці — у межиріччі Середнього Дністра й Пруту, дуліби — у верхів'ях Дністра та басейні Західного Бугу, хорвати — у карпатському регіоні, сіверяни — на Північному Лівобережжі Дніпра вздовж Десни і Сейму. Степове ж Подніпров'я з лівого боку Дніпра заселяли алани, булгари і слов'яни, залежні від заснованого у VІІ ст. тюркськими народами Хозарського каганату.

На другу половину IX ст. приходяться дані арабських джерел щодо формування у Східній Європі трьох політичних утворень: Куявії — Київська Русь, Славії — північні слов'янські землі з центром у Ладозі та Артанії — на нинішній Тамані. Останніми великими міграціями через територію України були болгарська та угорська, які вже припадають на часи існування нашої першої держави — Київська Русь.

Економічною основою східнослов'янських племен є родова власність на землю, коли знаряддя праці, продукти та майно поступово розділяють між родинами. Характерною рисою суспільного ладу була наявність сільської общини, як об'єднування індивідуальних господарств. Слов'яни вели осідлий спосіб життя, що вимагало орне землеробство — основа господарства. Вирощували пшеницю, жито, просо, ячмінь та ріпу. Зерно молотили на зернотерках, а потім — на жорнах. Поширене було й тваринництво, в основному розводячи велику рогату худобу, свиней, овець, кіз. Менше значення мало рибальство, а полювання велось для здобуття цінного хутра. В релігійному світогляді формується культ природи на чолі з Перуном.



Создан 07 мар 2011